Еще раз о медицинской информации и медицинской тайне
- Подробности
- Опубликовано 23.08.2013 13:42
О медицинской информации и медицинской тайне, юридических обоснованиях вышеназванных терминах, а также судебной оценке правомерности некоторых действий медицинского персонала читайте далее в статье Валентины Цыпляк, главного юриста «Инициативы ради жизни» и координатора регионального проекта «Мобілізація спільнот уразливих до ВІЛ».
Протягом першого півріччя поточного року районні лідери в Миколаївській області проекту «Мобілізація спільнот, уразливих до ВІЛ» пройшли велику школу і набули досвід співпраці із органами влади та місцевого самоврядування в питаннях поєднання зусиль із важким захворюванням.
Досвід роботи лідерів спільноти виявив і загальну для представників груп населення, уразливих до ВІЛ, проблему у всіх районах: дотримання конфіденційності щодо стану здоров`я особи, як при обстеженні, так і лікуванні, збереження медичної таємниці.
Члени ВБО «Ініціатива заради життя» провели інформаційні заняття із персоналом Вознесенської, Очаківської ЦРБ, на якому питанням збереження конфіденційної інформації про особу, відповідальності персоналу лікувальних закладів з цих питань було приділено значну увагу.
Спираючись на свій досвід, хочемо ще раз нагадати відвідувачам нашого сайту про таке:
Медичну (лікарську) таємницю (інформацію про пацієнта) слід відрізняти від медичної інформації (інформацію для пацієнта). Медична таємниця — певним чином задокументована інформація про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина. Медична інформація передбачає відомості про стан здоров’я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, які лікар зобов’язаний надати на вимогу пацієнта, членів його сім’ї або законних представників, за винятком випадків, коли така повна інформація може завдати шкоду пацієнту.
Коротко про теоретичні основи питання. Проблему досліджено певним колом визнаних фахівців в області медичного права: І.Сенютою, Н.В. Коробцовою, О.П.Печеним, О.Костецькою.
Загальна Декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. закріплює права людини на життя, свободу, особисту недоторканність. Аналогічні положення відтворені у ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, якою гарантується право кожного на таємницю приватного та сімейного життя. Відомості, що складають медичну таємницю, знаходяться й під захистом Конституції України, що свідчить про високу значущість для всього суспільства факту зберігання в таємниці інформації, що стосується взаємовідносин з медичною сферою окремої людини.
Конституція України, розвиваючи положення вказаних міжнародно-правових актів, забезпечує охорону прав людини на життя, здоров’я, тілесну недоторканність, честь і гідність, тобто прав, що розглядаються не тільки в суто правовому, а й у медичному аспекті. Крім того, Основний Закон держави гарантує людині додержання таємниці інформації, що носить особистий характер, тобто відомостей щодо життя людини, її здоров’я, які становлять об’єкт медичної таємниці.
В ст. 286 ЦК України зазначено, що фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні; забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
До відомостей, одержаних при медичному обстеженні особи, можна віднести, наприклад, інформацію про інтимні стосунки, про сімейне життя.
Медичною таємницею є, зокрема, відомості про:
1. Факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах, а також інші відомості про стан психічного здоров’я особи, її приватне життя;
2. Зараження особи інфекційною хворобою, що передається статевим шляхом, проведені медичні огляди та обстеження з цього приводу, дані інтимного характеру, отримані у зв’язку з виконанням професійних обов’язків посадовими особами та медичними працівниками закладів охорони здоров’я;
3. Результати медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (вони повідомляються лише цим особам. При цьому приховання тяжкої хвороби, а також хвороби небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним).
Статті 132, 145 Кримінального кодексу України встановлюють кримінальну відповідальність за умисне розголошення лікарської таємниці, особою якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків.
Способи розголошення таких відомостей можуть бути різними. Це може бути повідомлення у розмовах, наукових статтях, виступах, лекціях, засобах масової інформації, надання сторонній особі документів, що містять такі відомості, або недбале зберігання чи втрата таких документів та ін.
Берегти таємницю по суті закону зобов’язані не лише лікарі, але й фельдшери, медсестри, санітарки, студенти, які проходять практику в лікувальних установах. Звичайно, лікарська таємниця не є абсолютною. Законодавство України передбачає випадки, коли допускається розкриття інформації, яка належить до медичної таємниці. Лікар, наприклад, зобов’язаний розкрити таємницю, коли її збереження може спричинити розповсюдження інфекційних захворювань, масових отруєнь та ін.
Окремим блоком стоїть питання дотримання лікарської рамниці відносно такого інфекційного захворювання, як ВІЛ/СНІД. Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» передбачає, що відомості про результати тестування особи на ВІЛ, про наявність або відсутність у особи ВІЛ-інфекції становлять лікарську таємницю. Передача медичним працівником цієї таємниці дозволяється лише особі стосовно якої було проведено тестування, а в необхідних випадках – її законним працівникам; за наявності усвідомленої поінформованої згоди людини, яка живе з ВІЛ, іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров`я з метою лікування хвороб, зумовлених ВІЛ; а передача означених відомостей іншим особам – тільки за рішенням суду.
Ніби все ясно. Але на практиці ми все більше стикаємося із випадками, коли лікарі вважають, що вони вправі вказати без наявності письмової згоди пацієнта, в довідках, наприклад, про обстеження наявність ВІЛ-інфекціїї, або проставити код захворювання.
З приводу збереження таємниці діагнозу в документах, зокрема в листку непрацездатності, важливе значення має постанова Печерського районного суду м. Києва
від 25 липня 2006 р. у справі № 2-А-216-1/06 за позовом Побережець С. Ю. до Міністерства охорони здоров’я, Міністерства праці та соціальної політики, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань про визнання незаконним та невідповідним правовим актам вищої юридичної сили нормативно правового акту. Позивачка просила суд визнати частково нечинним спільний наказ зазначених відомств від 3 листопада 2004 р. № 532/274/136-ос/1406 «Про затвердження зразка, технічного опису листка непрацездатності та Інструкції про порядок
заповнення листка непрацездатності», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2004 р. за № 1454/10053, в частині розміщення в листку непрацездатності інформації про первинний та заключний діагноз особи та код захворювання відповідно до Міжнародної класифікації хвороб та причин смерті.
Адміністративний позов мотивовано тим, що внаслідок подання листка непрацездатності із вказаним в ньому діагнозом за місцем роботи інформація про стан здоров’я стає відомою широкому колу осіб. Така ситуація порушує ст. 32 Конституції України, відповідні норми ЦК, Основ законодавства України про охорону здоров’я, Закону України «Про інформацію». У позові наголошується, що вказівка діагнозів у листку непрацездатності призводить до фактичного розголошення конфіденційної інформації про особу. Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що оскаржуваним нормативно-правовим актом встановлюється такий порядок, коли інформація про діагноз повинна бути незалежно від бажання особи подана за місцем її роботи.
На думку суду такі вимоги є неправомірними, оскільки не відповідають ст. ст. 3, 19, 21, 22, 32 Конституції України, ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основ них свобод, ст. 4 Основ законодавства України про охорону здоров’я, ст. 5 Закону України «Про інформацію». Окремо щодо медичної таємниці в судовому рішенні підкреслено: подання інформації про діагноз особи створює загрозу порушення лікарської (медичної) таємниці, що не узгоджується із вимогами ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я. Не є належною гарантією збереження медичної таємниці і подання в листку непрацездатності остаточного діагнозу пацієнта відповідно до Міжнародної класифікації хвороб та причин смерті, оскільки дана класифікація є відкритим виданням, тому по ній будь-яка особа здатна «розшифрувати» діагноз пацієнта. З огляду на викладене, суд задовольнив позов, визнав незаконним та скасував вказаний нормативно-правовий акт в частині розміщення листку непрацездатності інформацію про первинний та заключний діагноз, код захворювання відповідно до МКХ-10. На виконання постанови суду спільним наказом від 24 листопада 2006 р. № 774/438/207-ос/719, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2006 р. за № 1324/13198, внесені зміни до Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності. За ними діагноз первинний, заключний та шифр МКХ-10 зазначаються виключно за письмовою згодою хворого, в іншому випадку діагнози та шифр не вказуються.
Але позиція суду повинна бути в повній мірі «імплементована» у численні нормативно-правові акти, що стосуються медичної та фармацевтичної діяльності, що на етапі реформування системи медичного обслуговування населення має одне з першочергових значень. Наприклад, наші лідери спільноти наполегливо звертаються до керівників центрів первинної медичної допомоги з пропозицією підготувати нормативні акти, які б регулювали процедури дотримання медичної таємниці в цій ланці обслуговування пацієнтів. В наших планах досягти вирішення цього питання і забезпечити всім пацієнтам дотримання їх права на медичну таємницю.
